Як романи 18+ впливають на підлітків?

Анастасія Терещенко

Мій читацький шлях розпочався в 13 років. У дитинстві я не любила читати, не розуміла, як можна витрачати час на таке заняття. Проте з початком повномасштабного вторгнення я шукала спосіб відволіктися і звернулася до книг.

У чотирнадцять років я прочитала свою першу книгу 18+, а в п'ятнадцять — перший дарк-роман. Саме тому , сьогодні я хочу порушити цікаву тему - вплив дарк-романів на підлітків. Пишучи цю статтю, я натрапила на подкаст канадської докторки філософії, психологині, директорки проєкту «Безпечна дитина» Тамари Солер, яка детально розповіла про це.

Дарк-роман — це піджанр романтичної прози, що досліджує кохання на тлі напруженого та часто морально неоднозначного контексту.

Моїм першим знайомством із дарк-романом стала книга «Переслідування Аделіни». Це роман про сталкінг, насильство, одержимість, наркотики, сексуальне рабство та зґвалтування. Моє перше враження було: «Ого, воно таке... інше, не те, що я раніше читала, геть ні на що не схоже, проте в мене було відчуття, ніби я з'їла заборонений плід». Під час читання цієї книги я пережила різноманітні емоції, яких не відчувала раніше. Вона вкрала мій сон, змусила проживати шалене розмаїття емоцій та почуттів разом із головними героями. Були навіть моменти, коли я хотіла закрити книгу й кинути її об стіну. Я ніколи не відчувала нічого подібного, і це однозначно було одне з найбільш незабутніх вражень від прочитаного за останній період. Цей клубок різноманітних емоцій настільки мене вразив, що я й надалі продовжила знайомитися з цим жанром.

Реальність перевищила всі мої очікування. Я хочу донести власну думку та прояснити свою позицію. Якби все, про що йшлося в цьому романі, траплялося в житті — це було б жахливо та неприпустимо. Проте давайте не забувати, що це вигадана історія, а книга є найбезпечнішим джерелом інформації.

Коли я сказала мамі, що хочу прочитати цю книгу, її перше запитання було: «Про що вона?». У мене було два варіанти: збрехати й сказати, що це звичайний роман, або відповісти чесно. Я обрала другий варіант — і жодного разу про це не пошкодувала. Спойлер: дві частини я прочитала просто при ній, у відпустці.

Цікаво, що моя подруга читала цю ж книгу, але ховала її від своєї мами — настільки боялася, що та дізнається. Вона навіть носила її до школи, аби мама не знайшла вдома. І тоді я особливо відчула, наскільки важливо мати той простір довіри, де ти можеш сказати правду й не бути засудженою.

Коли я закінчила першу частину, мама спитала: «Як тобі?». Я відповіла, що книга мені сподобалася, але все, що в ній відбувалося, — просто жахливо. Головний герой — справжній "ред флаг", а головну героїню мені було щиро шкода. Після моєї розповіді мама запитала: «А ти б хотіла мати такі стосунки в житті?». Я однозначно відповіла — ні. І, мабуть, саме завдяки цій довірі між нами я можу чесно визнавати, що мені підходить, а що категорично ні.

Читання дарк-романів у підлітковому віці — це не лише про заборонений інтерес чи емоційні гойдалки. Це також про пошук відповідей, формування власних меж і розуміння, що добре, а що — токсично. Такі книги можуть викликати сильні емоції, занурити в темні сторони людських стосунків і змусити замислитися: «А чи хотіла б я такого в реальному житті?»

Дарк-роман — це не інструкція до дії, а художнє перебільшення, емоційна симфонія, де багато «не можна» і ще більше «чому так». Але коли поруч є батьки, яким ти можеш довіряти, і простір, де можна говорити чесно, — тоді навіть найтемніші сюжети не збивають з дороги, а навпаки: допомагають краще зрозуміти себе.

Найголовніше — читати з критичним мисленням і серцем, яке вміє відчувати межу між вигадкою та реальністю. Бо лише тоді книги — навіть найтемніші — будуть не загрозою, а цінним досвідом.

‍