Кримінальна відповідальність - залізна завіса у боротьбі з мобінгом

Сичак Вікторія

Принцип рівності прав та свобод громадян гарантується Конституцією України. Кожен працівник має гарантоване право на гідні умови праці, захист своєї честі та гідності, і ділової репутації. Явище мобінгу є поширеною проблемою. Воно може проявлятися у формі загрози застосування фізичного та психологічного насильства на робочому місці. Проте часто особи, які стали жертвами мобінгу, не усвідомлюють факту вчинення щодо них насильства та не володіють інформацією, необхідною для вирішення цієї проблеми.

Криміналізація може сприяти ефективнішому захисту прав потерпілих та запобіганню негативним соціальним наслідкам мобінгу, передбачаючи відповідальність за такі дії.

16 листопада 2022 р.  Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» від 16.11.2022 р. № 2759-ІХ Кодекс Законів про працю України доповнено ст. 22  Заборона мобінгу (цькування). Ця законодавча зміна знаменувала собою перший випадок, коли термін «мобінг» було визначено на правовому рівні, та під яким слід розуміти  – систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації. Такі дії можуть бути спрямовані на набуття, зміну або припинення трудових прав та обов’язків; проявлятися у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої або образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

До форм психологічного та економічного тиску відносяться наступні аспекти:

-створення напруженої, ворожої та образливої атмосфери щодо працівника;

-невиправдане виділення працівника з колективу або його ізоляція без підстав; -безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

- нерівні умови для отримання освіти та розвитку кар'єри;

- нерівноправна компенсація за однаково цінну працю, виконану працівниками однакової кваліфікації тощо.

Останній прояв економічного тиску за статистикою гендерного розриву в економіці станом на 2023 рік в Україні стосується саме жінок і вважається порушенням рівноправності громадян за ознакою статі (дискриміногенна ознака). За це передбачена кримінальна відповідальність за ст. 161 КК України.

Аналіз міжнародної та вітчизняної практики свідчить, що проблема запобігання та протидії мобінгу є надзвичайно складною, оскільки про факт його вчинення стає відомо лише у найгостріших, крайніх випадках.  Механізм запобігання та протидії мобінгу є комплексний. Він включає застосування не лише адміністративної та кримінальної відповідальності, а й дисциплінарної, що реалізується в межах трудових відносин шляхом винесення доган, попереджень чи звільнення за ініціативою роботодавця. Відповідно до трудового законодавства, унеможливлює подальшу ескалацію ситуації. Основний превентивний важель боротьби із мобінгом – застосування ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за вчинення цькувань на робочому місці.

У кримінально-правовому аспекті все ж існують прогалини законодавчого регулювання проблеми мобінгу. Якщо ж у правозастосовній практиці адміністративна відповідальність виступає як основний інструмент стримування, то кримінальна – як крайній захід.

Отож, можна виділити два варіанти застосування КК України у такому випадку. Перший варіант – це притягнення особи до кримінальної відповідальності за грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України). Якщо детально проаналізувати кримінально-правове поле крізь призму сучасних викликів, то вчинення мобінгу можна тлумачити як «інше грубе порушення законодавства про працю». Однак, такий підхід створює певні труднощі для ефективного правозастосування.  Термінологічна конструкція у законодавчому формулюванні «інше грубе порушення законодавства про працю» має гнучкий, але доволі розмитий зміст.

Вона означає випадки обмеження трудових прав громадян або зневажливого ставлення до них та має оціночний характер, що визначається «критеріями жорстокості»: чисельністю потерпілих, тяжкістю можливих наслідків, тривалістю, ступенем систематичності порушень, злісністю мотивів тощо. Це вказує на фрагментарне закріплення кримінальної відповідальності щодо мобінгу, залишаючи прогалини – простір для різнотлумачень та судової дискреції.

Другий варіант, за думкою наукової спільноти, полягає у тому, що на практиці при кваліфікації діянь, супутніх мобінгу, доводиться застосовувати норми законодавства про кримінальну відповідальність, які передбачають відповідальність за подібні дії загального характеру. Іншими словами, замість прямої статті за мобінг під час розгляду певних ситуацій, необхідно використовувати відповідні статті КК України, щоб встановити відповідальність за скоєні дії. Наприклад, якщо мобінг призводить до тяжких наслідків для здоров'я жертви, як от психічний розлад, то такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 121 КК України. Аналогічно, якщо в результаті мобінгу жертва вчиняє самогубство, то доцільною може бути кваліфікація за ст. 120 КК України. Попри таку практичну доцільність, такий відсилочний характер кримінально-правового регулювання уособлює «латаний» підхід та свідчить про фундаментальну недосконалість та подальні колізії.

Підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що на сьогодні в Україні існує законодавство, яке передбачає відповідальність за мобінг. Однак існуючі правові засоби впливу є недостатньо ефективними, а соціальна проблема не може бути вирішена інакше, як за допомогою встановлення кримінальної відповідальності. Таким чином, для ефективного захисту прав працівників та посилення боротьби з мобінгом , його криміналізація може стати дієвим засобом превентивного ефекту.

‍

Фото в мініатюрі: Tingey Injury/Unsplash

Фото в заголовку статті: Sasun Bughdarya/Unsplash

‍

‍